Лорелей

Глубоко, двадцать пять долгих лье под водой,
я томился тоской, я томился собой,
и удушливый, мутный, бесплодный покой
убивал меня газом снотворным.

А вдали, над покровами тёмных морей
ты, моя Лорелей, среди вешних огней
орошала останки былых кораблей
своим пением сереброзвонным.

И когда голос твой вдруг сорвался на крик,
словно горный родник он под воды проник
и оковы мои разорвал в тот же миг,
и мой разум лишился покоя.

И я смело поплыл, отправляя назад
свой уютнейший ад, своих снов мириад,
чтобы в шорохе трав средь пасущихся стад
породниться навеки с тобою.

Маяком был твой голос, и плыл я на звук,
не жалел своих рук и не чувствовал мук,
но лишь то, как неистово празднует дух
и как сердце стучит учащённо.

Но когда до поверхности был один миг,
ты склонила свой лик, что прекрасней всех книг,
и твой голос был так неожиданно тих,
когда пела ты мне обречённо:

«Здесь, мой милый, всё тот же смертельный покой
да бессмысленный бой, и не быть нам с тобой
убаюканным юной весенней травой,
и дельфинами в море не плыть нам.

И когда мы заснём, всё равно наши сны
будут хуже войны, будут вроде стены,
что пройдёт, как траншея, по нашему «мы»,
и не стать им вовек нашим смыслом».

Вышел я у твоих беломраморных ног
и на камни прилёг, и так тихо как смог
я заплакал, и слёз моих тягостный сок
орошал эти мёртвые земли.

И где капали слёзы, прорастала трава,
разрушая слова, очищая глаза,
и я тихо сказал тебе: «ты не права,
и ты голосу смерти не внемли.

Я проплыл двадцать пять страшных лье к небесам,
к этим ясным очам и густым волосам,
и когда я смогу, я тебе передам,
что я чувствовал всё это время.

А пока лишь поверь, что пройдёт пустота
и живая мечта опрокинет уста.
Она будет невероятно проста,
но она уберёт твоё бремя»

А когда из-за туч показались лучи,
ты сказала: «молчи», ты достала ключи и,
смеясь, показала мне десять причин,
по которым я прав несомненно.

Ты сказала «спасибо» и каплю «прости»,
ты сожгла все мосты, обошла все посты,
и мы дали траве лишь чуть-чуть прорасти
и вошли в неё самозабвенно.

(с) Раскольников, 13.11.2008

взято звідси - http://bartalomeo.livejournal.com/20116.html
а віршик і правда проймає

http://spas.samsobisam.kiev.ua

Апдейт.

Що було:

Боротьба навхрест


Проста лава


Кулачна лава

У неділю Контрактова перед Академією стала ареною для параду ретромобілів. З*їхалось їх до півсотні найрізноманітніших авто.

Мене найбільше вразило отаке:



Авто із серії "хай обїжджають вас, а не ви" )

Всю красу дивитись тут

за наводкою непосидющої evusya маю щось розповісти про 5 своїх фрєндів:

 automne_dore , вона ж Діотіма, вона ж Слава Мінська, вона ж Оксана (на фото - в катарсисі від етнічних танців)



до певного часу була людиною-загадкою, оскільки ніхто окрім деяких філологів - не будемо показувати пальцем - не був в курсі того, хто ця непересічна особистість. але, оскільки етнічні танці - це місце, куди рано чи пізно потрапляють вже згадані деякі філологи - там і познайомились.
брюнетка з доооооовгим (нижче талії) волоссям, завжди або майже завжди носить взуття із підборами, перечитує купу-силенну книжок - як личить справжньому філологу, поважає творчість своєї тезки майже соціолога - польової дослідниці, подолянка - а щоб ви знали вони не ревниві, але коли що хату спалять.
якщо коротко - многогранна особистість :)


sapf0  , вона ж Sapfo, і вона ж Ірина



Думаю, однієї цієї посмішки досить, щоб зрозуміти - ця людина не дасть нікому сумувати.
На жаль, з усіх згаданих тут людей, про неї я знаю та можу сказати найменше.
І ще вона в мене асоціюється зі словом "танцюристка". Чому так не знаю, якщо неправий - поправте.


jc_valeron  , він же Armario Marron, він же, як можна здогадатись Валерій



дотепний співбесідник, опора та надія "одного системного банку", шалений гравець в мафію - шкода, що з часів дебютної гри це діло закинув.


murahoid, вона ж Runakefli, вона ж Мишка, вона ж Наталка (між іншим 8 вересня був день Наталі)



це та людина про яку напевне можна сказати, що руки в неї ростуть саме з того місця, звідки треба. мабуть, не лишилось вже жодного виду образотворчого мистецтва, до якого вона не доклала своїх рук та фантазії.
ще один факт, що викликає повагу, це паралельне навчання у двох вищих навчальних закладах. той, хто спробував це на власній шкірі - зрозуміє.
ну і невелика цитата з "Острова скарбів" що якраз підходить до цієї дивовижної людини - "дуже, дуже хороша і ввічлива дівчинка".


colder_k  , вона ж Colder і Колдєр, вона ж Валя (на фото - одна з шести красунь)




людина, прямо скажемо, дуже непроста
давати якісь оцінки та описувати її треба обережно, постійно звіряючи шкали відліку та з багатьма оговорками
якщо спробувати окреслити "область допустимих значень", то туди потраплять:
людина, якій не подобається власна зовнішність, ім*я, конфігурація стосунків із чоловіками
і людина, яка впевнено володіє текстом - віршованим і невіршованим, і цей текст має сенс, людина фотогенічна, різновекторна у плані здоров*я - від міні-футболу і тренарежів до паління, наркотиків, солодкого та рок-н-роллу ;)
економіст з гуманітарною душею та темним філологічним минулим
ну і поки що досить, бо всі подумають, що мова йде про якогось монстрика, а насправді - це людина як вона є, хіба що деякі речі не такі, якими видаються зовні або на перший погляд
  

Що можна робити під час поїздки в маршрутці?

Можна читати/писати смс-ки.
Можна голосно або не дуже спілкуватись по телефону або із знайомим.
Можна слідкувати за дорогою.
Можна спати, але так, щоб не проспати свою зупинку :) 

Загалом маршрутка як і будь-який вид транспорту загального користування доволі незручний. Рятує ситуацію лише те, що їхати недовго.

Деякі пасажири свідомо або несвідомо сідають біля вікна і розглядають себе або світ за вікном. І, якщо на вулиці вже темно, а у вухах навушники - повне враження, що знаходишся в місці, де крім тебе немає нікого.

А одного разу, пізно ввечері довелось повертатись в маршрутному автобусі з Пущі. Вже стемніло, людей було небагато, водій вимкнув світло в салоні і їхав на повній швидкості. Десь вдалині рухались вогні міста і було абсолютне відчуття польоту на якомусь космічному кораблі.

Я надiшлю (або подарую особисто) подарунок, зроблений своїми руками, першим трьом людям, що вiдпишуть у коментарях до цього посту.

Ви маєте запостити те саме в своєму ЖЖ i бути готовим виконати це.

От!

Подаруночки - гарнi рiзнi! (i це буде не фото)

Ось, чекаю коментiв )

За флешмоб дякую 

evusya

 :)

Як правило у спілкуванні використовую принцип "спілкуйся з людиною її мовою". Звичайно, за умови, що мовою володію на рівні та в обсязі достатньому для спілкування. Переважна більшість випадків стосується української та російської мов.

Питання полягає ось в чому: якщо ситуація не вимагає жорсткого прив'язування у спілкуванні до певної мови (наприклад, переговори) застосування принципу "відповідаю тією мовою на якій мені звернулись" є:

- виявом мовної ввічливості (я хочу аби людина краще зрозуміла, що я хочу сказати, аби їй було зручно та комфортно спілкуватись зі мною)

або

- виявом мовного "хамелеонізму" (пристосовуюсь до того мовного бекграунду, який нав'язує співбесідник).


Справа не в тому, що критично важливо прийняти для себе одну із запропонованих альтернатив і жорстко її дотримуватись. Цікаво, хто як сприймає такий аспект свого спілкування (якщо задумувався над цим).

флешко-мобільник :))
обіцянки треба виконувать

тому

Відпишіться в коментах, і я:

1. розповім, чому Ви потрапили в мою френд-стрічку.
2. скажу, яка пісня/фільм/книга нагадує мені про Вас.
3. розповім якийсь факт про Вас (пристойний). якщо такий знаю, звичайно
4. поділюся своїм першим враженням про Вас.
5. скажу, яку тваринку/фрукт Ви мені нагадуєте.
6. спитаю щось таке, що завжди хотів про Вас знати.
7. якщо я це зроблю, Ви можете зробити такий же пост у своєму ЖЖ

Вчора зранку похмуре небо прямою мовою натякало, що буде дощ. Незважаючи на завбачливо взяту парасольку* з цим явищем природи довелось знайомитись безпосередньо. Причина дуже проста - їздити на коні з парасолькою в руках, а тим більше стрибати, незручно.

Темою про втрату інтересу навіяно ( оригінал тут )